Лечу

Перед сном я часто уявляю себе пташкою. Злітаю високо над домами, над містом, лечу понад містами, країнами, перетинаю часові пояси, бачу інших людей, чую чужі мови, відвідую незнайомі місця.

Адже у світі так багато прекрасного.
А вікно моєї кімнати щодня показує лише сірі багатоетажки.

що рятує від божевільні

Коли я опинилася далеко від дому, без близьких, без знайомого оточення, я зрозуміла, чому домашні коти божеволіють, вибігши на вулицю вперше за все життя.
Єдине, що мене врятувало - музика.
Я слухала Maria Mena - Habits.

"...meet me back here in a year If we still exist, I can let go of my fear Fear of normalcy Fear of the solid walls of our future and let go of my past"

Так просто. Виявилося, що для щастя нічого не треба. Бо в мене вже є Я. А щастя - всередині. Воно не настає "коли я вступлю до університету", "коли я знайду роботу", "коли я переїду".

Щастя - це бути собою, знати хто ти і що ти можеш. І знати, що ти можеш все. Бо в тебе є Ти. Знати, що можна в будь-який момент купити квитки на потяг або взяти велосипед, поїхати кудись далеко - і ти все одно будеш Собою. І ти будеш щасливим. І не боятися витратити всі гроші, здатися божевільним, чимось ризикнути.

Коротше, жити наперекір. Сміятися наперекір. Бути собою і займатися улюбленою справою, коли все змушує тебе щодня ходити по тому самому маршруту, як трамвай.

ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МЕНЕ. Я МОЖУ ВСЕ ЗМІНИТИ В БУДЬ-ЯКИЙ МОМЕНТ ЧАСУ. БО Я ТУТ ДЛЯ РАДОСТІ. Так Іздрик сказав.

Чому люди не мандрують?

Чому люди воліють витрачати гроші на матеріальні придбання, аніж на подорожі?
Чому віддають перевагу телевізору, а не спілкуванню з рідними?
Чому не допомагають ближнім? Чому такі злі, заздрісні, чому пліткують?
Чому закриваються у своїх домівках, у своїй зоні комфорту?

Чому люди не насолоджуються власним швидкоплинним і неповторним життям?

Мы наяву живём, а не во сне
А я всё не могу никак проснуться

божевільний період

Усе почалось з тесту на знання німецької. Отримала В1 і тут понеслась...

Учора була на зустрічі з Сехер Чакір. Сьогодні - в театрі одного актора. А між іншим, робота стоїть. І накопичується. Нічого не встигаю і не збираюсь робити. Захворіла, взагалі нічого не хочеться. А роботи - відіма-невідіма.
Слухаю Лану, не виходячи з трансу.

Мне уже многие высосали соки

Отак починається двадцятий рік мого життя. За сьогодні я зрозуміла як важливо посміхатись незнайомим. Просто посміхатись і радіти всьму, що бачиш.

По суті, щоб любити людей, треба просто робити їм добро і нікому повністю не довіряти.

На відстані простягнутої руки. Не вимагати від них нічого. Просто жити і посміхатись їм. Як дітям у дитсадку. Давати більше, ніж брати.

Я вже не соромлюсь фотографуватись. Вже якось все одно.

Йду і посміхаюся, я майже не маніяк,

Робін Бед спить, настав Ніхто Ніяк... 

Давай проживемо цей день на світі так, неначе ми у раю

Завтра перший день третього курсу. Це неймовірно. Я досі живу в 2010. Події ніби відбуваються без мого дозволу та усвідомлення. Час спливає. Наче повз мене.
Звісно, завжди є чому порадіти. На даний момент збірка Мілоша - це найвдаліше витрачені мною гроші. Моя нова настільна книга. Якщо таргани починають революцію в моїй голові, мені достатньо почитати Мілоша, щоб попуститись і йти далі.

Сьогодні вивезла книжки з дачі. Робота в моїй літній резиденції офіційно скінчилась :)

Літо пройшло в музиці, на дачі, з книжками, швидко. Похвалитись нічим. Зате за тиждень поїду на Форум. Не знаю чим обернеться для мене ця подорож. Варіантів два. "Либо это будет прискорбно, либо это будет прекрасно". Якомога старанніше намагаюсь остаточно перейти на українську. Останній час у мене або підвищений ентузіазм, хочеться щось робити, кудись бігти, або повне буддистське умиротворення.

Нещодавно передивлялась власні "архіви". Знайшла питання: назвіть свої три мрії. Задумалась і вкотре згадала головний стимул до роботи - (обережно, пафос)- хочу забезпечити гідне життя для своїх майбутніх дітей. Все інше на цьому тлі "просто меркнет и бледнеет".

Поки все. Надобраніч.

надмірні дні

Вчора вимкнули світло і у мене з*явився привід згадати про читання. Дочитала "Непрості" Прохаська. Доволі екзотично. Мені ще сподобалась "ФМ Галичина". Це один з творів, що їх можна перечитувати скільки завгодно і коли завгодно. У цьому списку ще "Місто" Підмогильного, майже весь Домонтович, оповідання Кобилянської, вірші Маланюка і ще щось, може.

Перевага Прохаська в тому, що його можна читати без закладки: відкриваєш навмання і читаєш, доки очі не заболять. Текст хочеться цитувати майже повністю. Під кінець зустрілась така фраза:

"Спати - видовжувати час на півжиття"

Почала читати Достоєвського. Літо довге, читання багато.

Ну а найголовніша новина - закінчення практики. Всю ніч сьогодні готувала звіт. А завтра, може, на дачу.

Номери сторінок тексту, поруч - час закінчення перекладу

От що мене днями вразило - сивий Мєладзе. М*яко кажучи, сивина йому не пасує. 

взяла автограф у Жадана)

Сьогодні була на презентації авдіокниги перекладів Мілоша. А перед тим - читала в бібліотеці "Поневолений розум". А ще до того - відвідала йогу.
Зрозуміла, чому осіння дискусія про нього називалась "Уроки Мілоша..". Бо в нього дійсно є чому навчитись.
Навчилась.

Інтелектуальний нон-стоп "Авторська курсова за 2 ночі" оголошую відкритим.

усім гарного дня

"...розчаровуватися батьківщиною - це природно. Бо на те, щоб зачаровуватись, існує чужина. А з батьківщини вистачить і того, що вона просто є."

Інтерв'ю Андруховича 

Недавно перечитувала його "Таємницю". Недоперечитала.
"Усього так багато, що мені залишається пунктир" (звідти)

А ще - сьогодні ювілей у Богдана Сильвестровича. Дай Боже йому здоров'я та натхнення.

про звички

У нас висить реклама "Ти завжди в крутому стані, коли мані на кармані".
Не вважайте мене ботаном, але я в крутому стані, коли зроблене усе дезе і я сиджу на парі, така тіпа розумна, а прєпади на мене дивляться, поглядом: "Ні хріна собі, ото чувіху поперло: шпарити дезе ночами".

Шановні прєпади! Мене не пре то робити. Просто звичка погана.

Ich habe eine große Probleme..

Слава Спанч Бобу! Я нашла перфокарты.
Но теперь оказалось, что у меня физ-ра уже месяц как прошла...

А так - всё нормально. Муштруюсь к выпускному экзамену - осталось две недели. Завтра - немецкий, польский и музыка. Май набирает обороты. Похолодало. У моей любимой преподавательницы непревзойдённый костюм. Пью чёрный чай с бутербродами с любимым плавленным сыром. Немножко не высыпаюсь, но, похоже, на мою психику это даже благотворно влияет. В общем, всё терпимо и довольно прилично.

I'm Goofy Goober YEAAAAAAAAA!!!

becoming perfect?

Посмотрела фильм "Чёрный лебедь". Впечатляет.
Проспала сегодня, чуть не опоздала на курсы.
Пока всё по плану, если не учитывать универские неприятности.

На добраніч, малята, на добраніч. На сьогодні більше новин немає.

Роксолана

Почала читати Загребельного. Worth reading. Сподобались такі цитати:

• У Стамбулі розбазікують лише дурні. Справжні люди мають мовчати. Робити своє без галасу. Людину взагалі не чують і не знають. Надто в такому місті, де промовляє історія.
• Людина з владою у руках відрізняється від звичайної так само, як збройний від беззбройного.
• Велич людини - у спокої, а спокій - у терпеливості й повільності.
• Може, коли ти вже не маєш не тільки власної сорочки на тілі, а й надій, то тоді ти найбезтурботніша людина на світі. 
• Любов, молитва і війна починаються завжди прекрасно. А кінчаються?
• Любов мудрість і птахи не знають вітчизни. Вони перелітні і всюдисущі, як туга і розпука.
• Жінки народжені для суперництва, а не для дружби. (завжди це відчувала)

Цікаво читати оповіді, в які вплітаються роздуми і філософські умовиводи.
"Найнехарактерним" і тому незрозумілим став такий:
"Ми існуємо лише доти, поки ми, з*єднуючись невпинно з усім, що нас оточує, водночас відокремлені від цього оболонкою свого тіла і неповторністю духу".
Чи не є це тим "самособоюнаповненням" у гармонії з оточуючим світом"?

Думається.
Гармонія.

Один день до універа, а я й за холодну воду не бралась. 
Така своєрідна гармонія: на кухні, з книжкою і з чашкою чаю з молоком.
:) 

Отже,

не уявляю своє теперішнє життя без радіо "Ренесанс". 

Дочитала сьогодні "Anarchy in the UKR" Жадана. Найцікавіше те, що поки я читала лише для того, щоб дочитати до кінця, нарація тягнулась нескінченно довго. А коли в самому кінці почала поглинати і насичуватись ідеями автора, то книга несподівано швидко дочиталась. Ніби сама собою. Стала органічною частиною мене. До речі, поділюсь виписаними цитатами із щойно прочитаного (повністю поділяю ці думки):

• "Повертатися в місця, в яких ти ріс, майже те саме, що повертатись до крематорія, в якому тебе одного разу вже спалили"
• "Кожен знаходить свій пафос, той, хто не знаходить його, помирає від депресії" 
• "Жодної зупинки, ані найменшої паузи, справжня подорож не потребує цілі, не потребує кінцевої мети, головне рухатись, рухатись уперед, скільки тягнуться колії, перетинати межі залізничних можливостей, хоча би для того, аби перевірити, хто перший не витримає і зіскоче на холодний асфальт чергового вокзалу, хто перший зневіриться у вашій подорожі, давай, перевір своїх близьких, хто з них насправді не облажається, хто витримає з тобою до кінця, і яким буде цей кінець"
  
• "Жодної мети, жодної причини, жодних наслідків, рухатись, тримаючись дороги, котра підхарчовується твоїм рухом, твоїм безкінечним самодостатнім пересуванням - нізвідки в нікуди, невідому кількість часу в невідомому напрямку з невідомими намірами, чорний-чорний туризм, метою якого є постійна потреба руху - небесний контролер компостує твої квитки, душі всіх святих летять за тобою, час існує для того, щоби ти його вбив"

Із запланованого зроблено: привітала тата з ДН, вела себе добре, пограла на скрипці 1 год. замість 3-х, до 22.00 в інтернет не лізла, дочитала Жадана.

Загалом, день оцінюю на 3 із п*яти: нічого суттєвого не зроблено. Зараз зроблю спробу щось таки написати про концепти. 

Планую на завтра: подзвонити і домовитись за прослуховування, сходити на сол-о, посидіти над ф-ношною програмою, таки почитати Sister Carrie і дом. читання, посидіти над Аракіним.

 Ось це висить у мене на стіні ->

До ремонту в моїй кімнаті стіни слугували великими дошками. Я накупила кольорових крейд і на бетонних стінах (після того, як обідрала старі шпалери) у мене були написані іншомовні слова, цитати, малюнки, слова пісень. Було кльово :) 

Залишилось чотири дні канікул. Вже скучила за універом. Фанатію від коротких жіночих зачісок, веду власний оздобник думок і дій (пафосна назва щоденника), слухаю Другу Ріку (Я здаюсь), полюбила грати, вкінець забула німецьку.

Радію життю. Намагаюсь грати яскраво. Хочу, щоб потеплішало і можна було бігати рано вранці. І дуже хочу собі велосипед. 

Хмм.. Мабуть, наукова діяльність не для мене. Ну, час покаже.