жалкування

Час іде, навантаження не спадає. Ще місяць, і цей рік відійде у минуле, в забуття. На мне чекають курсова, дебати, виступ, постмодерн, культура мовлення і Керролл. Але найперш хотілося б виспатись, одужати та провести відкрите заняття в дит. садку. І після усього цього не здохнути.
Навчання перетворилось на перегони на виживаня. Змагання на витримку. На безкінечну метушню.

Коли нарешті будуть канікули??

за вечір

Прочитала "Доктор Серафікус" В. Домонтовича. Ділюсь купками слів, які мені сподобались:

L. Uhland 'Herbstlied'

ОСІННЯ  ПІСНЯ

Де серед бляклого бузку

Ворушить вітер мертве листя,

Давайте, браття, до ладу,

Влаштуєм святкування пишне.

Рядами кубки ми підіймем

До сонця хмурого угору

І радістю, що швидко лине,

Освятим наш суворий хор.

Хто хвилею веселою

Підносив кубки догори,

Коли зелену галерею

Спів хору геть заполонив,

Коли луги вверх піднесли

Поля святково чарівні,

Хто, щоб віддати похвали,

Творцю природи, йшов туди.

Хто в сяйві місяця ходив

З коханою на самоті,

В любові клятву приносив

До мерехтіння свят-зорі,

Що до тьмяного сонця має

Бокал свій підносить,

Те кожна втіха вимагає

У меланхолії щомить.

Коли одного з друзів враз

Лиха година забере,

Як за собою хтось із нас

Зачинить тихий склеп,

Тоді затихнемо, як ті

Зірки в височині,

Привітний образ юності

Примариться мені.

(Переклад О.Зеленської)