От я й повернулася з Китаю. Прямуючи до пекінського аеропорту, я була певна, що по прибутті переді мною буде табула раса, що я писатиму своє життя по-новому. Будувала плани, везла книжки, була певна, що стала іншою людиною.
Та від себе не втечеш. Нікуди. Ніколи. Людина не може розглядатися як окремо взята одиниця. За кожною людиною - шлейф (або важкий тягар) предків, історії, культури. У кожного є батьки, хрещені, друзі. Все впливає на тебе.
Які казки тобі читали в дитинстві, з ким ти спілкувався, яку музику слухав, на що витратив шкільні роки, над якими жартами звик сміятися, як часто ходиш у церкву, чи взагалі маєш Бога в голові. Цього ніколи не позбутися.
Своє єство, у кращому випадку, можна лише трохи скоригувати. Але стати іншою людиною - не вийде. І це мене лякає більше за все.
Чому ж тоді є люди, які різко змінюють своє життя.
ВідповістиВидалитиСкажімо Апостол Павло, або розбійник Кудіяр, який "из под Киева" викрав "дєвіцу красу" стає монахом і просвітленим старцем у Соловецькому Монастирі.
Тобто... Безперечно, у чомусь основному нам змінитися важко, але змінити річище, яким тече наша ріка теоретично - можливо. Просто, для цього - не практиці - потрібні чималі зусилля - щоб вирватися із власного мейнстриму. НМД