Якось почула історію про те, як студент філософії прочитав Ніцше і... зійшов з розуму. Декілька років мені було цікаво - як таке можливо: прочитати книгу і збожеволіти.
Тепер знаю.
Це страшно. Як відкриваєш книгу і перечитуєш свої думки. І навіть не можеш щось процитувати, бо цитувати треба все. Це все, що ти пережив, передумав, перехворів, уявляв, розвивав... Читаєш у незнайомій книзі свої думки. Не дослівно, а "допочуттєво", якщо дозволите мені такий оказіоналізм.
______
Багато змінилось, довго не писала. Згадуючи себе декілька років (навіть декілька місяців) тому, не можу повірити, що то була я. Час більше не спливає. Він тане, як останній сніг у березні. Якийсь транс, буддистський спокій.
_______
Чеслав Мілош. "Придорожній песик".
справді дивно, коли читаєш про героя, а бачиш те, що навіть від себе хочеться приховати
ВідповістиВидалитиколи я читала Підмогильного "Місто", соромно признатись, але враження, ніби те, що хотілось забути, змінити, не повертатись до цього, описано, тиражовано і всі читають з твоєї душі