Днями завітала до улюблених книжкових крамниць, накупила різних цікавинок. "Ловець у житі" вже прочитала, зараз читаю "Я, Богдан".
Загребельний неймовірно пише. Роки два тому прочитала "Диво" і "Роксолану". Просто шедеври. Його проза ніби огортає мене, заколисує і водночас переносить далеко-далеко. Ви скажете, що будь-яка книга переносить у певний часопростір. Але в нього не так. Читаючи про Роксолану, навколо мене виростає Стамбул, я чую його гомін, бачу розкошні палаци. Зараз я ніби живу в XVII ст.: переживаю трагічні події, чую плач жінок і дітей, бачу пожежі, панську сваволю. Його треба читати повільно, занурюючись у текст, виписуючи цитати. Іноді він дає такі порівняння або описи, що я просто мушу зупинитись. Обдумати, розкласти на деталі, зібрати в ціле, глибше відчути, фантазувати. Щоб цей образ надовго лишився в моїй уяві. Мабуть, зайве говорити якого Богдана я весь час згадую в ролі Хмельницького. А я так і не потрапила на жодну його виставу.
Шкода говорити!
Немає коментарів:
Дописати коментар