за вечір

Прочитала "Доктор Серафікус" В. Домонтовича. Ділюсь купками слів, які мені сподобались:

• Галас заспокоює тим, що дратує.
• Така доля кожної людини, що має справу з книжками. Книголюби, які все своє життя проводять у бібліотеках, приходять до бібліотеки з любови до книжок, щоб серед книжок загубити її. Бібліофіли, бібліологи, бібліотекарі майже ніколи не пишуть книжок. Іноді, правда, серед них можна натрапити на осіб, що з маніякальною упертістю протягом десятиліть незмінно працюють над однією якою-небудь працею, але вони ніколи її не кінчають.
• Чи варто було жити в світі, їсти цукерки, спати, бути гарною й слухняною дівчинкою, якщо твої гадки хибні й твої припущення розходяться з дійсністю?
• Бажання, сховані й притлумлені вдень, прокидаються вночі. У нічних снах вони набувають реальности, й людина пізнає нарешті те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неї невідомим і неуявленим. Коли б люди не бачили снів, може, вони ніколи не довідались би про те, що існує. Тільки у снах розкривається справжній сенс наших бажань.
• Де проходить межа, що відокремлює почуття від цинізму, чемність од образи, коректність од брутальности?
• Вона не хотіла того, чого не хотіла, і уперто домагалась того, чого бажала.
• Чому поезії Лесі Українки чи Рильського треба вважати за цікавіші од чисел, перелічених до ста або тисячі? Числа в Ірчиних устах бринять патосом і несподіванкою найвишуканішої поезії.
• Нібu — улюблена схема слів, думок, вчинків Ірчиних. В нібu, в уявлене неначе замкнено всі події, все коло її днів. Вона задовольняється з нібu. Проводячи межу між нібu й тим, що є, вона ясно відчуває різницю, що відокремлює нібu від реальности, але не надає особливого значення цій різниці
• Він не ходив у театр, бо не був певен, що коли йому захочеться під час вистави пройтись по бар'єру бельетажних льож, він зможе втриматись.
• Можна все життя своє прожити і не помітити, що ти існуєш. Можна щось робити, про щось дбати, чимсь цікавитись і лишитись якось до всього цього чужим і непричетним. Усе життя можна прожити, не живши, пройти повз життя навшпиньках, під сурдинку, обминаючи життя, боком, попід стінкою, глухими завулками, ніби ховаючися
• За найголовнішу ознаку роману Комахи з Тасею треба вважати те, що це був вигаданий роман, який існував тільки в уяві Комахи, роман схований, як ховався за дверима Комаха при зустрічі з дівчиною, схема проєктованого роману, що ним він міг би бути, коли б був.
• Він не любив споминів і ніколи не згадував за минуле. Він жив без споминів. Йому було прикро бачити місця й речі, що з ними він колись був зв'язаний. Минулого для нього не існувало.
• У нього був свій розклад дня й ночі.
• в неї поволі складалася думка, що він живе якось по-іншому, ніби й не живе зовсім, ніби боїться жити, ніби боїться доторкнутися до життя, ніби живе непомітно, вгамовано, мовчазно.
• Кожен учений — труп.
• Речі є доконечна приналежність життя. Жити — це вважати на речі і зживатися з речами. Людина повинна опанувати речі, перемогти косну нерухомість речей, втілити в речі частину свого життя.
• Людські уявлення далекого й близького умовні й відносні. Два метри — це близько чи далеко? Може, близько, а може, й надто далеко! Різниця між далеким і близьким, досягненим і недосягненим, можливим і неможливим найменше залежить від усталених понять часу й простору.
• Своєї самоти він не проміняв би на розмови з жінкою. Бавити жінку розмовою — тяжкий і нерадісний обов'язок. Від цієї розмови лишається тільки почуття примушености, втоми й даремно втраченого часу. Ні, компактне видання грецьких текстів «досократиків» — найкращий супутник для прогулянок.
• Трапляються іноді випадкові знайомства, які наперед визначають «вчора», «сьогодні» й «завтра» глибокої дружби й щирої приязні, дарма що цього «вчора», власне, і не існувало. «Вчора» не існувало, але чи значить, що його не було зовсім? Кожне «сьогодні» визначає не тільки прийдешнє, але й минуле.
• Людські почуття злиденні й недосконалі, бо людство воліло вдосконалювати техніку мистецтва і нехтувало з того, щоб удосконалити бажання. Людство призвичаїлося цінити культурні цінності, що виростали з нездійснених бажань, замість того, щоб культивувати бажання як культурні цінності. Цивілізоване людство культурне у своїх мистецтвах, але воно лишилося варварським у своїх почуттях і бажаннях.
• Вайле, німецький етнолог, свою книжку про дикунів назвав «Die Kultur der Kulturlоsеn», тим часом книжку про сучасне цивілізоване людство годилось би назвати «Die Kulturlosigkeit der Kulturellen».
• Немає жінки, яка б не припускала, що в неї сховані таланти актриси.  Бути жінкою — мистецтво, як грати в пінґ-понґ, дириґувати оркестрою й брати призи на шахових турнірах.
• Я ходжу в кіно, я роблю це, щоб бачити потім сни
• Закоханий?.. Це слово не має жадного сенсу. Кохань багато, і прагнень ще більше. Але коли є досконале, то воно повинно бути лагідним і мудрим. Що є привабливіше, як поринути в спокій і тишу? Я мрію про таку коханку, що кохала б трохи байдуже, може навіть трохи мляво, але завжди з тією мудрістю ідеальної жінки, що в відомому й повтореному вміє одкрити нове й нібито несподіване.
• В Доктора Серафікуса була одна вада, яка пригнічувала його й від якої він ніколи не міг звільнитись. З нього була вперта й працьовита людина. І це йому шкодило. За подробицями втрачалося ціле.
• Всю повноту своєї ерудиції наукові робітники вкладали в верблюжу терплячість праці над примітками. Коментаторство ставало ідеалом дослідження. Текст розпорошувався. Він продовжував існувати тільки як формальний привід для призбирування приміток. Поважність наукового досліду визначалась дріб'язковістю досліджуваної теми. Дослідники набували собі авторитету, публікуючи листи Віктора Білозерського до Миколи Макарова, досліджуючи українського філософа Василя Довговича, трактуючи питання про «хто» і «що» в порівняльно-мовознавчому аспекті, тлумачачи темні місця в «Слові о полку Ігоревім» абож підносячи питання про потребу досліджувати вплив Євангелії й Св. Письма в новій літературі.
• Він гадав, що рухається вперед, тим часом, рухалась епоха, а він лишався на тому ж таки місці.
• Як і більшість його сучасників, він не розумів свого часу.
• Сучасна людина — детальний робітник, робітник деталів, споруджувач приміток. Сучасна людина виконує часткову функцію. Одна людина продає сірники, інша зельтерську воду, ще третій одчиняє двері, чистить черевики, пришиває ˜удзики, пише розвідки про «утворення нового наріччя на Далекому Сході та про місце різних слов'янських мов у цьому наріччі».
• Мистецтво впертости — нелегке мистецтво, але Комаха досконало володів цим витонченим мистецтвом примхуватої насумрености.
• Можливість лягти своєчасно й виспатись Серафікус цінував більше від розмови з вродливою жінкою.
• Одружитись чи покохати — це для чоловіка, як і для жінки, значить завагітніти, понести в собі іншого абож іншу, жити не тільки собою, але й іншим. Я ж надто слабкий, щоб витримати тягар себе самого. Я відчуваю часто, що це надто важка для мене ноша, і я надриваюсь. Понести ще іншого? Я не витримаю.
• Вер була вперта в своїх питаннях, як доля. Жінка — це доля.
• Комаха пишався з самоти. Свою кабінетну замкненість серед книжок, у кімнаті, з примітками, він зводив на ступінь філософічної теорії. Він виправдовував свою одірваність працею. Прапор праці він підносив як гасло своєї книжкової ізольованости. Він проповідував своєрідний донжуанізм навпаки.
• Самозневага це приправа для гордощів, щось ніби гірчиця для біфстексу.
• Що почалось, повинно скінчитись. Наливши склянку, треба пити вино до дна.
• Ви хочете викликати до себе жалість, Корвин, але майте на увазі, що в коханні це гра з крапленими картами. Це не статечна гра.
• Спогадів слід уникати, бо слід уникати жалю.

А взагалі, план на вихідні виконано на 6/11. Тож, the work must go on..