Ось я вернулась до дому, повечеряла, увімкнула Менсона і готова оповісти все, про що сьогодні замислювалась.
Стрибнула на метр вісімдесят п*ять. Виявилось, то трійка. Тепер усім скаржусь.
Що було далі? А! Німецька. Нічого такого.
На черзі - англійська. Модуль з відео-курсу. Бісерним почерком понавиводила на пів-сторінки про Уельс. Далі була знов німецька. Розповідала невивчений текст. П*ять. Потім пішли ми на семінар. З усього першого курсу - 3 тіла: я і студенти, яких змусили виступати. П*ятий курс розчарував. Відсоток зайвих людей непристойно великий. Та й ті, кого сподівалась послухати - ніц не казали.
Потім приїхала до дому і пішла на музику. Вже другий тиждень не беру скрипку до рук. Соромно.
Так от про шо я хотіла powiedzieć.
Про викладачів. Вони бувають різні. Зовсім різні. Хтось прищеплює любов до предмета, хтось сам його ненавидить, але їх об*єднує одне - статус-кво, звісно.
Кого студенти називають "гарними"? Тих, хто впускає в аудиторію після дзвінка, дозволяє перескладати, робить поступки. Але як така недалекоглядна лояльність впливає на рівень знань? Fatałnie.
Гарний викладач - це той, хто вимагає. От, na przykład, наш фізрук. Якби за фізкультуру можна було б домовитись, то я б ніколи не стрибнула на метр ośiemdziesiąt pięć. Або історик. Не виганяв би з лекцій - чорта з два я б приходила po wtórkach вчасно.
Але не zawsze. Гарним викладачем може бути просто людина, яка бездоганно знає предмет і неупереджено ставиться до студентів, являє собою role model, зразок інтеліґентності, яка вимагає знання з профільного предмету будь-що. "Не дуже любити" викладача через високі вимоги - яскраво виражений дитячий садок. Не можу таке слухати. І не хочу.
Зависокі вимоги? Топчи стежку в петеу.
Вважаєш предмет непотрібним? Пиши скарги до ректора, в міносвіти і ще кудись там.
А як хочеш вчитись, то поганих викладачів взагалі нема. Є ті, в яких низькі вимоги.
По-моєму, це oczywidno.
Буду робити дом. читання. Dobranoc!
Немає коментарів:
Дописати коментар